Кравченко П.А - Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни одеська...

Кравченко П.А.

зав. лабораторией кафедры морского и таможенного права ОНЮА

^ ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ ТАМОЖЕННОЙ СТАТИСТИКИ В УКРАИНЕ

Эффективное социально-экономическое развитие страны, государственное управление и регулирование связано с необходимостью своевременного получения и анализа полной, достоверной, научно обоснованной официальной статистической информации о социальных, экономических, демографических, экологических и других общественных явлениях в происходящих Украине. Важное место в этом процессе принадлежит таможенной статистике.

Таможенная статистика является одним из элементов таможенного дела в Украине и служит, изучению и анализу количественной стороны явлений и процессов, происходящих во внешней торговле, а также в различных направлениях обеспечивающей деятельности таможенных органов, связанных с учетом и анализом таможенных платежей, борьбой с контрабандой и нарушением таможенных правил, неторговым оборотом, валютным контролем и т. д.

Ее развитие должно быть направлено на достижение стратегических целей развития Украины, прежде всего, на создание условий для повышения эффективности деятельности системы таможенных органов, способствовать информационно-статистическому обеспечению реализации программ социально-экономического развития, выполнению международных информационных обязательств, в целях повышения открытости украинской экономики, ее более полной интеграции в мировое сообщество в соответствии с международными стандартами.

С момента создания таможенной системы Украины перед таможенными органами возникла необходимость накопления информации, анализ которой даст возможность выполнить задачи поставленные государством по защите экономических интересов. Сбор, обработка и накопление статистических данных таможенной статистики осуществляется структурными подразделениями Государственной таможенной службы в порядке, определенном Государственной таможенной службой. Так, приказом ГТСУ 09.10.2006г. утверждено «Положение о Региональной информационной таможни Государственной таможенной службы».

Региональная информационная таможня контролирует и несет ответственность за ведение таможенной статистики в соответствии с полномочиями, делегированными ему Гостамслужбой Украины.

Введение в эксплуатацию программно-информационного комплекса «Автоматизированная система таможенного оформления товаров и других предметов» – единого интегрированного инструмента для осуществления технологических процессов таможенного оформления, помогает принимать четкие, обоснованные решения на основании всестороннего анализа информации, которая содержится в нормативно – справочной системе поданных для таможенного оформления документов собранных в базе данных.

В большей части таможенная статистика определяет количественные и качественные показатели сотрудничества между странами по внешнеэкономической деятельности, выявление основных и перспективных направлений предпринимательской деятельности, ключевые ввозимые и вывозимые категории продукции и товаров, а также определяет рынок труда, направления и уровень миграционных процессов и т.д., что является очень важным для статистики в целом.

Предполагается, что развитие таможенной системы будет содействовать, повышению результативности контроля и надзора за соблюдением хозяйствующими субъектами мер государственного регулирования ВЭД, ведения таможенной статистики, а также формировать условия стабильной, благоприятной среды для внешней торговли.

Отдельные функции таможенной статистики выполняет Департамент аналитической работы и информационного мониторинга, задачей которого является – обеспечение участия Гостамслужбы в национальной системе предупреждения и противодействия легализации доходов, полученных не законным путем.

С целью выполнения данных задач Департамент проводит следующую работу:

Собирает, накапливает, обрабатывает и систематизирует информацию про участников внешнеэкономических связей, прямо или косвенно причастных к реализации схем легализации доходов полученных не законным путем, финансирование терроризма, осуществляет информационный обмен с Государственным комитетом финансового мониторинга Украины. Анализирует накопленную информацию и вносит пропозиции относительно улучшения эффективности работы в данном направлении.

С целью обмена опытом в Украине состоялось первое заседание Рабочей группы экспертов, созданной по инициативе Гостамслужбы Украины. На заседании присутствовали представители таможенных служб Республики Белоруссии, Республики Армении, Республики Казахстан, Республики Киргизии, Республики Узбекистан, Республики Молдовы, Российской Федерации. Заседание Рабочей группы было посвящено вопросам необходимости актуализации методики проведения сравнительного анализа статистики взаимной торговли, усовершенствования информационного обмена данными статистики взаимной торговли и обсуждению предложений с украинской стороны относительно дальнейшего развития взаимодействия таможенных служб в этом направлении. Результатом работы Рабочей группы стал проект новой редакции Методики проведения сравнительного анализа данных таможенной статистики взаимной торговли товарами стран СНГ. Данная Методика способствует значительному повышению уровня достоверности и оперативности сбора и обработки статистической информации. В странах СНГ, реализация отдельных положений вышеуказанного документа осуществляется разными путями. И в первую очередь это связано с особенностями национальных законодательств.

В условиях дальнейшей интеграции Украины в международное экономическое пространство, увеличение внешних товаропотоков, особое место занимает Статистика внешнеэкономических связей. На заседании представителей таможенных служб стран СНГ было отмечено, что Статистика внешнеэкономических связей требует постоянного совершенствования в направлении повышения достоверности и качества собранной информации при использовании методологии существующей международной системы учета внешнеторговых операций.

Традиционно официальная украинская статистика оперирует показателями внешней торговли, выраженной в долларах США. Выбор данной иностранной валюты для статистических целей объясняется несколькими факторами – политикой Национального банка Украины, который удерживает стабильность национальной валюты по отношению к доллару США, при этом лишая орган статистики лишних хлопот с учетом курсовой разницы, при определении таможенной стоимости товара, а также исторической номинацией большинства внешнеэкономических контрактов (в первую очередь со странами СНГ) в долларах США. К примеру, таможенная статистика Евросоюза ведется в евро. Именно тому и возникает курсовая разница при учете стоимости товаров.

Украинский бизнес широко практикует манипуляцию с базисом поставки товаров с целью уклонения от уплаты налогов при импорте, либо для увеличения сумм возмещения НДС при экспорте. Например, если вы поставляете товар с Бухареста по правилам DAF (доставлен к границе Украины), то к таможенной стоимости товара включаются затраты на оплату доставки по территории Румынии, страхование и т.д., понесенных продавцом либо за его поручением – другой компанией. Ежели фактически договариваться с продавцом про оплату дополнительных затрат иностранной компанией (как правило оффшорной, например с Кипра), то Украина не будет учитывать такие затраты при определении размера таможенной стоимости, но страна - экспортер товара обязательно учтет их стоимость в своей экспортной статистике. К сожалению, оценить размер погрешности статистических органов Украины, в связи с уровнем коррупционных таможенных либо налоговых органов не представляется возможным. Многочисленные пробелы в таможенной статистике Украины в той или иной мере, касается, как правило, наиболее важных товарных позиций Украинского экспорта и импорта.


Рекун Віктор Анатолійович

асистент кафедри судових та правоохоронних органів ОНЮА

^ ЗАСТОСУВАННЯ ЗВИЧАЇВ ДІЛОВОГО ОБІГУ У ДІЯЛЬНОСТІ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДІВ

Як і всі суб’єкти права, третейські суди повинні керуватися у своїй діяльності принципом законності (п.1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про третейські суди»). Поряд з цим, зазначений Закон не дає широкі можливості при вирішені питань, пов’язаних з розглядом справ, на розсуд суду і сторін. Це обумовлюється недержавним характером третейського розгляду і особливим статусом третейських судів, які не входять до системи державних судів і, будучи наділеними юрисдикційними повноваженнями, все ж являють собою суб’єкти громадянського суспільства. Значну роль у правовому регулюванні діяльності третейських судів відіграють локальні нормативні акти (регламенти, положення), затверджені у встановленому порядку.

Відповідно до ст..11 зазначеного Закону у разі відсутності законодавства, яке регулює відносини, третейський суд застосовує законодавство, яке регулює подібні відносини, а за відсутності такого – керується торговими та іншими звичаями, якщо останні за своїм характером властиві спірним відносинам. У зв’язку з цим зазначену статтю доцільно, на наш погляд, доповнити новою частиною такого змісту: «забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини». Це могло б служити додатковим підтвердженням можливості застосування при розгляді справ торгових та інших звичаїв.

Очевидно, більш точним є формулювання зазначених соціальних норм у ст.. 6 Федерального Закону Російської Федерації «Про третейські суди», де вони названі звичаями ділового обігу, з огляду на його узагальнюючий характер для

всіх сфер економічної діяльності ділових людей (бізнесменів, підприємців тощо), а не лише сфери торгівлі.

Варто відзначити, ч.5 ст.4 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право застосовувати міжнародні торгові звичаї (підкреслено мною – В.Р.). Буквальне тлумачення цієї норми може свідчити про неможливість використання, по перше, вітчизняних звичаїв, а, по-друге, звичаїв, що існують не в торгівельній а в іншій господарській (економічній) діяльності. Зазначене обмеження виглядає не зовсім логічним.

Використання третейським судом звичаїв ділового обігу може мати місце як самостійно, так і у зв’язку з посиланням на норми цивільного і господарського законодавства, сприяти їх належному тлумаченню, тобто з’ясуванню їх дійсного змісту, закладеного законодавцем у ту чи іншу правову норму.

На наш погляд, використання третейським судом загальних начал і змісту законодавства є крайнім заходом і може мати місце лише у разі, коли відсутня можливість використання звичаїв ділового обігу.

Звичай ділового обігу це таке, що склалося і широко застосовується у підприємницькій діяльності правило поведінки, не передбачене законом, незалежно від того чи закріплено воно в якомусь документі (О.Скакун), соціальна норма, яка набула такого значення в результаті неодноразового застосування і переконаності індивідів і соціальних спільностей у її правильності(М. Захаров), правило, що склалося в комерційному обігу внаслідок постійного, однакового повторення (О. Пекіна), може бути застосований до певних суспільних відносин, коли сторони знають і повинні були знати про існування звичаю (І. Тертинська). Відзначається також, що важливою властивістю звичаю є його саморегуляція (Г. Мальцев).

Усі риси безумовно стосуються ділових звичаїв як нормативної основи третейського розгляду. Проте, на нашу думку, найважливішими з них є такі риси, як стійкість, обізнаність з ними широкого кола учасників та їх переконаність в доцільності звичаїв.

Коли на початку 30-х років ХVІІІ сторіччя в Одесі була започаткована діяльність першого в Росії комерційного суду, він через нерозвинутість господарського законодавства керувався в основному торгівельними звичаями.

На думку деяких науковців, звичай відрізняється від доктрини, а іноді від закону, тим, що відображає фактичні відносини, не домисли та теорії або ілюзії законодавця. Звичайно, це твердження не слід розуміти надто широко.

У діловому обігу можуть використовуватись не лише звичаї, але й традиції, які мають більш давнє історичне коріння, передаються з покоління в покоління і являють собою н е окремі норми поведінки, а цілу систему норм.

З позитивним звичаєм ділового обігу не слід плутати норми, що вкоренилися у нелегальних і напівлегальних підприємницьких колах, коли спори вирішуються «за поняттями». Цьому, зокрема, можна запобігати залучення до третейського розгляду досвідчених виробничників і комерсантів, які хоч і не є юристами, але можуть використовувати свій власний життєвий досвід і як третейські судді, і як експерти.

У процесі третейського розгляду суд має переконатися в обґрунтованості посилання сторони на наявність ділового звичаю, на обумовленість ним позовних вимог і заперечень проти них. При цьому доведення наявності ділового звичаю, який має враховуватися при розгляді справи, лежить на зацікавленій стороні, яка посилається на нього.

Використовування в третейському розгляді ділових звичаїв обов’язково має узгоджуватися з етикою ділового спілкування, яка може бути складовою частиною окремих із цих звичаїв.


Томчак Н.В.

асистент кафедри організації судової та правоохоронної діяльності ОНЮА

^ АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ПРОГРАМНИХ МЕХАНІЗМІВ РОЗВИТКУ СУДОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Досліджуючи питання механізмів розвитку судової системи України, слід констатувати, що їх істотною складовою частиною є програмні нормативні акти, розроблені та ухвалені в рамках концепції програмно-управлінської діяльності. Так, слід визнати, що відповідні проблеми знайшли своє відображення майже в усіх загальнонаціональних програмах, розроблених в останні роки в Україні. До таких програмних актів слід віднести бюджетні програми; парламентські програми; програми діяльності уряду; програми європейської інтеграції; програми євроатлантичного співробітництва; програми соціально-економічного розвитку України тощо.

У Програмі інтеграції України до Європейського Союзу, схваленій Указом Президента № 1072/2000 від 14 вересня 2000 р. питанням реформування судових органів приділялася значна увага. Так, відповідним аспектам був присвячений розділ 3 («Судова система») та частково – розділ 15 програми («Правосуддя та внутрішні справи»). У розділі 3 виокремлювалися такі напрямки реформування:

- підвищення рівня інституційної та адміністративної спроможності;

- поліпшення діяльності судових органів;

- підготовка фахівців;

- поліпшення доступу до інформації стосовно рішень судів.

Особливе значення для розвитку судових органів України мають програмні документи, ухвалені в рамках взаємодії України та Організації Північноатлантичної Угоди (НАТО). Серед двосторонніх програмних угод в форматі Україна-НАТО особливе значення має План дій Україна-НАТО, ухвалений у Празі 22 листопада 2002 р. На розвиток приписів відповідних актів в Україні щорічно з 2003 р. указами або розпорядженнями Президента України ухвалюються Цільові плани Україна-НАТО у рамках Плану дій Україна–НАТО.

Серед відповідних напрямків Цільового плану 2005 р. вдосконаленню судової влади присвячено дев’ять заходів, з них вісім – задля реалізації Цілі I.1.A.2 («Зміцнення повноважень та незалежності судової влади»):

- сприяння прийняттю з метою продовження реформування законодавства з питань судочинства відповідно до євроатлантичних стандартів;

- забезпечення функціонування системи адміністративних судів, у тому числі формування кадрового резерву суддів, укомплектування апаратів працівниками, організація навчання тощо;

- аналіз статистичних даних про навантаження суддів і підготовка пропозицій щодо оптимізації кількісного складу суддів та раціоналізації структури місцевих судів з метою скорочення видатків на їх утримання;

- вдосконалення процедури розв’язання окремих категорій спорів, у тому числі стосовно їх досудового врегулювання, опрацювання питання щодо створення школи посередників та залучення з цією метою міжнародної технічної допомоги;

- розроблення проекту Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» щодо вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції;

- систематизація законодавства, що регулює діяльність судів загальної юрисдикції, ініціювання залучення міжнародної допомоги у приведенні зазначеного законодавства у відповідність із вимогами Європейського Союзу

- утворення автоматизованої системи електронного документообігу в судах загальної юрисдикції; розміщення на веб-сайтах судів загальної юрисдикції інформації про стан розгляду справ, та залучення з цією метою міжнародної технічної допомоги;

- опрацювання питання про ліквідацію військових судів.

Крім того, в рамках Цілі IV.1 («Перегляд законів і підзаконних актів та міжнародних договорів для спрощення надання Україні допомоги з боку НАТО або держав-членів у всіх видах співробітництва України з НАТО як на урядовому, так і на неурядовому рівнях») одним із заходів було передбачено продовження роботи з опрацювання питання про запровадження судів присяжних. Відповідальними за виконання цих заходів призначалися Міністерства юстиції, оборони України, Державна судова адміністрація за участю Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, Академії суддів та Академії правових наук України. Водночас жодних механізмів реалізації, контролю за виконанням зазначених заходів зазначений Цільовий план не містив.

Діяльність судової влади та судова реформа мали бути важливим об’єктом регулювання Державних програм економічного та соціального розвитку України, які повинні щорічно розроблятися Кабінетом Міністрів України та ухвалюватися Верховною Радою України, відповідно до Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» від 23 березня 2000 р. № 1602 і постанови Кабінету Міністрів України «Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету» від 26 квітня 2003 р. № 621. На жаль, внаслідок політичних причин відповідні програмні акти не були ухвалені Верховною Радою України з часу ухвалення профільного закону ні разу. Особливе значення в умовах розбудови парламентсько-президентської моделі держави та зростання політичної структурованості суспільства мають такі політико-управлінські програмні акти, як програми парламентських коаліцій та уряду. В той же час не слід забувати про Універсал Національної Єдності, ухвалений 3 серпня 2006 р. Цим актом було надано погодження «на першочергове здійснення Плану дій для забезпечення національної єдності». Відповідний План, зокрема, у ч. 9 передбачав «приведення кримінального судочинства у відповідність із стандартами і рекомендаціями Комітету міністрів Ради Європи, Європейського Союзу та рішеннями Європейського Суду з прав людини», але детально зміст відповідних заходів Універсал не містив.

Таким чином, програмне регулювання слід визнати істотною складовою елементів механізму розвитку судової системи України.


Афанасієв Р.В.

здобувач Відділу проблем адміністративного прав і державного управління

Інституту держави і права ім. В.М. Корецького

^ АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В СКЛАДІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ ОБ’ЄКТІВ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

В сучасних умовах побудови ринкових відносин суб’єкти народного господарства, нехтуючи правовими приписами переважно керуються власними інтересами, які часто розходяться з інтересами держави і суспільства. За таких обставин, забезпечуючи охорону і захист державних та суспільних інтересів, а також суб’єктів з суміжними інтересами, держава встановлює численні обмеження в сфері права власності на природні ресурси та прибігає до державного примусу з метою охорони і захисту такого права власності.

Реалізація охоронної функції держави проявляється в специфічних адміністративно-правових режимах певних об’єктів і не зводитися лише до застосування відповідальності за правопорушення. Держава охороняє право власності на природні ресурси в одних випадках шляхом застосування адміністративно-правових засобів організаційного і попереджувального (запобіжного) характеру, які не допускають вчинення правопорушення, в інших – забезпечення охоронюваного інтересу здійснюється шляхом припинення адміністративно-правовими засобами протиправних дій і відновлення попереднього стану. Коли ж вичерпано всі можливі примусові адміністративно-правові засоби, що могли дієво забезпечити право власності на природні ресурси, або запровадження їх в перспективі виявиться неефективним, в таких крайніх випадках держава має вдаватися до засобу застосування адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність являє собою складне і багатоаспектне явище, що займає одне з ключових місць в адміністративному праві. Аналіз наукових праць дозволяє констатувати існування різних точок зору на це складне правове явище. На нашу думку, застосування адміністративної відповідальності варто розуміти в якості адміністративно-правового засобу, зокрема, засобу реалізації примусового методу державного управління, засобу забезпечення прав та інтересів суб’єктів у відносинах, що знаходяться поза межами державного управління в сфері відносин власності на природні ресурси, засобу застосування каральних санкцій за вчинення адміністративного проступку в цій сфері, а також засобу охорони права власності на природні ресурси і в цілому забезпечення такого права. Метою є узгодження і взаємодія приватних і публічних інтересів у процесі здійснення права власності на природні ресурси, забезпечення законності і утвердження правопорядку.

Уявляється, що адміністративна природа цього засобу характеризується в першу чергу тим, що адміністративна відповідальність застосовується саме в адміністративному порядку: компетентними державними органами (переважно органами державної виконавчої влади), які в процесі застосування адміністративної відповідальності реалізують свої виконавчо-розпорядчі повноваження, здійснюючи функції управління, в нормативно регламентованому порядку адміністративного провадження.

Задля всебічного і ефективного забезпечення права власності на природні ресурси уявляються прийнятним застосування широкого кола складів адміністративних проступків, в тому числі, але не виключно, об’єктом яких є суспільні відносини в галузі державної власності на нерухомі та рухомі природні об’єкти, а також державні і приватно-правові власницькі інтереси. Аналіз положень Особливої частини КУпАП дозволяє констатувати умовний поділ в цьому нормативному акті адміністративних правопорушень залежно від родового об’єкта посягання. Однак, коло адміністративних проступків у сфері забезпечення права власності на природні ресурси не обмежується лише тими, які увійшли до спеціальної глави «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність». Склади таких проступків поміщені і до інших глав КУпАП (глава «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів…», глава «Адміністративні правопорушення у сільському господарстві. Порушення ветеринарно-санітарних правил»), а також до інших нормативно-правових актів (Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, тощо). Проте варто зауважити, що на даний час проблемними питаннями адміністративної відповідальності в цій сфері є відсутність правової регламентації окремих практично поширених порушень, а також недостатньо чітке визначення деяких адміністративних проступків. Але тенденції розвитку законодавства про адміністративну відповідальність свідчать про включення нових складів адміністративних правопорушень як до КУпАП, так і до інших законодавчих актів.

На цей час практика показує недостатню роль і ефективність засобу застосування адміністративної відповідальності в системі засобів забезпечення права власності на природні ресурси. Це обумовлюється невпорядкованістю нормативного регулювання, практичними недоліками застосування існуючих заходів адміністративних стягнень, значною латентністю адміністративних правопорушень в сфері забезпечення права власності на природні ресурси, що породжує у правопорушників впевненість у безкарності їхніх неправомірних дій і негативно позначається на стані законності у вказаній сфері. Реальними інструментами, що здатні змінити такий стан справ уявляється системне запровадження до складу адміністративно-правових режимів об’єктів права власності на природні ресурси поряд з адміністративною відповідальністю, інших адміністративно-правових засобів охоронного, а також регулятивного змісту та активізація їх практичного застосування.



0503127774497925.html
0503315999719240.html
0503374922761388.html
0503546278698755.html
0503676989194037.html